Soyez realistes, demandez l’impossible.

Будьте реалістами - вимагайте неможливого!!


Орест Форко

Орден єзуїтів

Єзуїт. Це слово в Україні стало ледь не синонімом дволикої людини-негідника, а історія цього ордену є далеко неоднозначною, таємничою та заплутаною.

А починалося все так.1521 рік. Французькі війська обложили іспанське місто Памплону. Положення було безнадійним, і місто вирішили здати. Але комендант фортеці Ігнатій Лойола здаватися не збирався. З невеликим загоном він сховався в міському замку. Лише після 6-годинного обстрілу і жорстокого рукопашного бою героя захопили в полон. Один з гарматних снарядів роздрібнив йому ногу, уламком стіни зламало іншу, але він все-одно продовжував чинити опір. Французи високо оцінили його доблесть і замість полону відправили хороброго офіцера до його родового маєтку.

Ігнатій Лойола завжди боровся до кінця. Він бився з лікарями, які не могли добитися, щоб його роздроблені ноги зрослися. А коли їм це все-таки вдалося, кістка, що стирчала з коліна, стала заважати при ходьбі. Він наказав її відпиляти. Потім виявилось, що одна нога його стала коротшою за іншу, але він все-одно продовжував боротьбу. Ігнатій наказав зробити протези, які б витягнули ногу. Носити їх було тортурами, але і це не допомогло: він так і залишився кульгавим. Майже цілий рік він боровся з долею, не бажаючи змиритися з тим, що не зможе більше вийти на поле брані. Але поступово перед ним відкривався інший шлях і інша війна, на якій він зможе отримати ще не одну перемогу.

Під час лікування, щоб скоротати час і відвернутися від страждань, Ігнатій читав книги. він читав «Життя Ісуса» і житія святих. У березні 1522 року таємно покинув замок і відправився до гори Монсеррат, де знаходився монастир. Там дон повісив біля ікони Пресвятої Богородиці свою броню і зброю і ніч безперервно провів перед нею, молячись то стоячи, то з колінопреклонінням, не випускаючи паломницької палиці з рук. Замість рицарського одіяння він добув собі грубий одяг відлюдників. Після тієї ночі ігнатій став називати себе лицарем Пресвятої Діви і воїном Ісуса.

Шлях його лежав до Єрусалиму. Там він починає проповідувати, але його промови були настільки сумбурні, що місцеві священики, посміявшись над ним, дали йому пораду вивчити раніше богослов’я. І тоді вже немолодий Ігнатій сідає за парту.

Не знаючи навіть латини, він почав навчання в нижчій школі, де вчилися хлопчики з багатих сімей. Але це його не бентежило. Він був настільки ревний в навчанні, що вчителі не брали з нього грошей. Щоб здобути освіту богослова, Ігнатій проучився 10 років. Під час навчання проповідувати йому було заборонено. Але його бажання поділитися своїм духовним досвідом було таке сильне, що чекати він вже не міг і, порушуючи заборону, йшов на вулиці міста.

Нарешті, в 1532 році він одержує звання бакалавра, а через рік – магістра богослов’я. Вже у той час навколо нього стали збиратися однодумці. Ігнатій зрозумів своє призначення – захищати християнську віру і поширювати її по самі вінця землі. То був час географічних відкриттів. І Ігнатій вирішив, у що б те не стало, принести світло віри на знов відкриті землі.

У 1534 році Ігнатій Лойола і шість його найближчих друзів зібралися разом, щоб створити дружину духовних лицарів. Вони принесли обітницю відвідати Святу землю, а також обітниць бідності і милосердя. Їх клятва закінчувалася словами: "Omnia ad maiorem Dei gloriam" — "Все для більшої слави Божої!" Вважається, що саме тоді був заснований орден Єзуїтів, або "Товариство Ісуса", як вони себе називали. Це був перший орден, який назвали не ім’ям засновника, а ім’ям Ісуса. Перші єзуїти від самого початку присвячували себе піклуванню про бідних, хворих та пригноблених, а також навчанню людей у істинах християнської віри. Коли вони заснували новий чин, то в особливий спосіб віддали себе у розпорядження Папі, щоб він міг їх посилати туди, де Церква мала найбільш нагальні потреби. Згодом їхня діяльність поширилася на три дуже важливих в той час царини:

  • Місіонерська праця поза Європою;
  • Шкільництво і освітня діяльність;
  • Зміцнення католицької віри в тих європейських країнах, де розповсюджувалась Реформація.

У той час Рим вже не з таким бажанням давав дозвіл на створення католицьких орденів: багато хто з них дискредитував себе і ще більше підірвав авторитет католицької церкви. Але для ордена Ісуса було зроблено виключення. І заслугою тому була гаряча віра Ігнатія. Щоб до ордена не залучалися випадкові люди, Папа обмежив число адептів до 60. Але до кінця життя Ігнатія це обмеження було зняте. У 1556 році вже 1000 єзуїтів несло християнську віру у всі кінці землі, а в 1626 році чисельність ордена складала близько 16 тисяч чоловік.

Організація ордена була придумана ще Ігнатієм і залишилася незмінною до цього дня. Орден схожий на щось середнє між армією і таємним товариством. Орден очолює генерал, який підкоряється тільки Папі Римському. Він обирається Верховною радою ордена довічно. Від генерала залежить прийом і вилучення членів, він скликає Верховну раду, головує на ній і володіє двома голосами. Верховна рада має право переобрати генерала, але подібного не траплялося жодного разу. Вищий ступінь в ордені — професси. Вони розрізняються по ступенях. Послушники трьох обітниць не знають всіх цілей ордена і лише підкоряються наказам, як і нижчі солдати. Послушникам чотирьох обітниць (четвертий – обітниця беззастережного підпорядкування Папі Римському), на відміну від інших, відкриті всі цілі і завдання ордена.

Стати членом ордену було непросто. Охочі 20 днів живуть в будинках випробування, де за ними спостерігають та де вони складають ті чи інші іспити. Лише тих з них, хто фізично здоровий і розумний, приймають в розряд випробовуваних. Вони одержують ступінь новіция і протягом двох років засвоюють сувору школу дисципліни ордену. Потім новіций дає обітницю цнотливості і слухняності, і одержує ступінь схоласта. З отриманням цього ступеня він вже не може покинути орден без дозволу начальства. Протягом 5 років він вивчає богослов’я. Після цього схоласт приносить три чернечі обітниці і одержує ступінь коадьютора — світського або духовного. Духовні коадьютори одержують священицький сан і надалі займаються проповідництвом і місіонерською діяльністю. Довівши свою відданість ордену, вони можуть одержати ступінь професса — вищий ступінь в ієрархії єзуїтів. Світські ж коадьютори виконують лише фізичні роботи як чорнороби, слуги і управителі; їх кар’єра на цьому завершується.

За весь час існування ордену Ісуса всі його дії були спрямовані на християнізацію світу. І хоча деколи методи діяльності товариства не завжди були "побожними" і "пацифістськими" і саме про них було сказано: «благими намірами вистелений шлях у пекло» Отруєння,інтриги,перевороти – все для слави церкви.

Протягом першого століття свого існування Товариство зазнало визначного розвитку, зокрема у галузях науки і освіти. Значно збільшилось число колегій. Хоча вони й були для ордену деяким тягарем, але також призвели до зростання чисельності членів Товариства та його впливу у суспільстві. У 1565 році орден нараховував 2000 членів, а у 1615 р., коли вмер п’ятий генерал ордену – 13112.

Тривала й місійна діяльність. Єзуїти з’являються в Індії, Китаї, на Філіппінах, у Конго, Ефіопії, Північній та Південній Америці. Багато з них намагалося допомогти американським індіанцям, які зазнавали жорстокого поводження з боку європейських колонізаторів. У цьому дусі були засновані відомі «редукції» у Парагваї :

На початку XVII століття на території нинішнього Парагваю була невелика держава єзуїтів. Обернувши індійців гуарані в християнство, вони заснували поселення, в яких індійці разом з ними трудилися, будували храми і разом оборонялися від мисливців за рабами. В період розквіту в XVIII столітті близько 100 тисяч індійців жило в таких поселеннях. Єзуїти навчили гуарані читати і писати, робити музичні інструменти і обробляти землю. Вони не тільки несли індійцям свою культуру, але і допомагали тим зберегти свою мову і самобутність. Один з єзуїтів написав для гуарані підручник з мови і граматиці. А пізніше — християнські повчання на їх мові. Проте місцевим плантаторам потрібні були раби. А поселення єзуїтів не тільки вкривали у себе потенційних невільників, але ще і ставали конкурентами: їх сільськогосподарські угіддя приносили хороший урожай. Нарешті, в 1767 році король Іспанії Карлос III передав ці землі португальцям, а ті вигнали єзуїтів і скасували місію. Єзуїти пішли, а гуарані повернулися в джунглі, безпорадні перед работорговцями.

Великого успіху єзуїти досягли в Азії. У 1614 році більше мільйона японців були християнами (до того, як християнство зазнало переслідування в цій країні). В Китаї єзуїти дістали від імператора право проголошувати Євангеліє завдяки своїм знанням у галузі астрономії, математики й інших наук.

Успіхи Товариства на протязі першого століття його існування спровокували проти єзуїтів суперництво, заздрощі й інтриги. У багатьох випадках боротьба ставала настільки запеклою, що орден опинявся на межі свого існування. Протягом доби, охопленої рухом таких найбільш контроверсійних ідей, як янсенізм, квієтизм, Просвітництво, єзуїти брали участь у всіх богословських суперечках. Але ці наукові баталії, в яких прославляли себе богослови й філософи, не повинні затьмарювати працю євангелізації, яка ніколи не припинялася. У XVII та XVIII століттях у різних європейських країнах зростає число «народних місій», метою яких був розвиток християнської освіти там, де населення, будучи номінально християнським, насправді не було катехизовано.

Єзуїтський орден мав і свою розвідку та контррозвідку.

Можливості збору інформації були практично необмеженими. Якщо сільський священик міг у подробицях повідомляти керівництву про настрої у селах, які належали до його парафії, то духовник того чи іншого монарха міг дати не менш детальний звіт про стан справ при дворі і плани його хазяїна. Ефективним способом отримання відомостей була сповідь.

Єзуїтська розвідка слугувала організатором багатьох успішних змов, повстань, підступних вбивств, інтриг як засобів вирішення важливих політичних питань. Укладалися та розривалися союзи між державами, возвеличувалися або піддавалися ганьбі придворні вельможі. Єзуїти прямо або опосередковано брали участь у найвідоміших політичних вбивствах кінця XVI — першої половини XVII століття.

Контрозвідка не була особливою організацією — обов’язок відловлювати шпигунів серед своїх покладали на кожного єзуїта. Весь світ було поділено на області — провінції. Голова єзуїтів такої області — провінціал — зазвичай керував і таємною службою у цьому регіоні.

Опозиція Товариству з боку великих католицьких монархів Європи (Іспанії, Португалії, Франції) змусили папу Климента XIV розпустити орден у 1773 році. 21 липня 1773 року Папа Римський Климент XIV за вимогою королівської династії Бурбонів написав буллу про знищення Ордену єзуїтів. У ніч на 16 серпня 1773 року всі приміщення Ордену єзуїтів у Римі зайняли війська, а генерала Ордену Лоренцо Річчі та інших керівників ув’язнили в Замку Ангела.

Проте Орден єзуїтівзміг вижити і продовжити свою діяльність у Російській імперії. У Білорусії, частина якої 1772 року під час поділу Польщі увійшла до Росії, було 200 єзуїтів (97 священиків, близько 50 учнів та 50 конадьюерів). Їхнє майно оцінювалося у 30 мільйонів злотих.

А.Ільїн у своєму досліджені історії єзуїтів писав: «Катерина переслідувала свою мету, беручи знищений повсюди Орден під свій захист. Справа в тому, що вперше серед російських підданих виявилося стільки католиків. Катерина знала, що Папи завжди намагалися керувати тими, хто належав до латинської церкви, і не бажала допускати у свої володіння сторонню владу; вона й вирішила влаштувати для своїх підданих католиків окрему, незалежну від Папи, церкву, використовуючи для цього кмітливих, розум членів Ордену».

Єзуїти пережили у Росії найважчий період своєї історії. 1814 року Папа видав буллу, яка поновлювала Орден єзуїтів зі всіма їхніми правами. Завдяки новим історичним умовам повернення Ордену стало можливим практично для всіх країн Європи.

Тоді й виник конфлікт між імператором Олександром І, який повернувся із закордонного походу руської армії, та Товариством Ісуса. 1820 року, після смерті генерала Ордену Ф.Бжозовського, 22 березня було видано Указ «Про вигнання з Росії єзуїтів». Тим самим Олександр І прийняв рішення про вислання з Росії Ордену єзуїтів. Можливо, на вигнання Ордену єзуїтів вплинули відносини з Австрією — конкурентом Російської імперії за домінування у Європі.

Однак основною причиною, безумовно, була місіонерська діяльність Ордену в Росії. «Таким було справжнє становище Єзуїтського ордену: впливова держава під час переслідувань та скитань єзуїтів бере їх під захист своїх законів; вони виявилися невдячними й порушили ці, сприятливі для них, закони, вперто протиставивши їм власні і назвавшись місіонерами, всупереч Найвищому регламенту 1769 року, який забороняв Римсько-католицькому духовенству так називатися; вони діяли всередині держави як всередині країни, світлом Хрестовим не осяяної…» (З докладу міністра духовних справ та Народної освіти князя Голіцина).

Єзуїти втратили притулок у країні, яка підтримувала їх у важкий для Ордену період, а слово «єзуїт» у російській мові набрало негативного значення.

Знову почалася традиційна апостольська праця у Західній Європі. Колегії пережили новий розквіт. За умов промислової революції провадилася значна робота в галузі технічної освіти. Коли наприкінці дев’ятнадцятого століття з’явилися рухи мирян, єзуїти взяли участь в керівництві ними.

Тривала інтелектуальна діяльність, утворювались нові періодичні видання. Важливою ініціативою стало створення центрів суспільних досліджень для вивчення нових соціальних феноменів та впливу на них. У 1903 році була створена організація «Народна дія» («Action Populaire ») для того, щоб сприяти зміні соціальних і міжнародних структур та допомогти робітничим і селянським масам в їхньому колективному розвитку. Багато хто з єзуїтів займався фундаментальними дослідженнями в галузі природничих наук, що зазнали стрімкого розвитку у ХХ столітті. З цих вчених найбільш відомим є палеонтолог Пьєр Тейяр де Шарден.

Єзуїти розпочали діяльність також у світі масової комунікації. Вони працюють на радіо Ватикану з часу його заснування і по сьогоднішній день.

Друга світова війна стала для Товариства, як і для цілого світу, перехідним періодом. У післявоєнний час виникають нові починання. Єзуїти беруть участь у створенні «робітничої місії»: священики працюють на заводі, щоб розділити умови, в яких живуть робітники і зробити Церкву присутньою там, де її ще не було.

Розвиваються теологічні дослідження. Французькі єзуїти вивчають богослов’я Отців Церкви і розпочинають перше наукове видання праць грецьких та латинських отців, яке приходить на зміну старому виданню отця Міня – це видання «Християнські джерела». Праця над ними триває і по сьогодні. Інші богослови стають відомими у зв’язку з Другим Ватиканським Собором: о. Карл Ранер у Німеччині, о. Бернард Лонерган, який викладав у Торонто та Римі.

Багаторазово було висловлено, що, разом із зникненням віри в Бога, зникає й повага до людини, що гуманізм і соціальна справедливість мають християнське коріння. Але вперше в історії Церкви монаший орден поєднав у своєму служінні ці дві місії: захист віри і захист людської гідності та сприяння встановленню справедливості повсюди, у всіх частинах світу, серед всіх народів незалежно від їхнього віросповідання, культури, політичного устрою, етнічної та расової приналежності.

Сьогодні у Товаристві Ісуса налічується близько 20000 членів у 85 провінціях в 127 країнах світу

Їхня діяльність однак не є безневинною.«U.S. News and World Report» зазначає, що єзуїти, безумовно, вмішуються у справи інших держави. Ось цитата зі статті: «Головну роль у революції сандиністів у Нікарагуа відіграли єзуїти. Деякі з них приєдналися до комуністів. Один зі священиків у Ель-Сальвадорі заявив, що його Орден працює для просування марксизму та революції, а не для Бога… Єзуїти приєдналися до лівих повстанських рухів у Центральній Америці та на Філіппінах та виправдовують втручання марксизму і римського католицизму у так звану теологію визволення. Коли США хотіли застосувати брудні методи демографічної політики Хейга-Кісінджера у Центральній Америці, саме єзуїти організовували людей та втягували їх у війну. Де з’являються єзуїти — там починається революція»

Орден, який піддавали жорстоким переслідуванням в антихристиянському столітті, який знищив сам глава християнства, поновився, коли католицизм протиставив свою реакцію революційним настроям. «Доля єзуїтів залежна від долі всієї католицької церкви. Вони служать їй зброєю проти спроб, які ворожі духу католицизму. З цієї точки зору історія може віддати їм належне» (Лоран)

Єзуїтські теологи, яких, як і теологів інших шкіл, цікавило запитання про особисту відповідальність, насправді навчали, що засіб, сам по собі, може бути індиферентним, але що моральне виправдання чи осуд даного засобу випливає з мети. Скажімо, постріл сам по собі не має сенсу, постріл у скаженого собаку, який загрожує дитині, – благо; постріл задля наруги чи убивства – злочин. Нічого іншого, окрім цих загальників, богослови ордену не хотіли казати. Що стосується їхньої практичної моралі, то єзуїти зовсім не були гіршими за інших ченців чи католицьких священиків, навпаки, радше височіли над ними, у кожному разі, були послідовнішими, сміливішими і проникливішими від інших. Єзуїти являли собою войовничу організацію, замкнуту, суворо централізовану, наступальну і небезпечну не тільки для ворогів, але й для союзників. За психологією і методами дій єзуїт ”героїчної” епохи відрізнявся від пересічного кюре, як воїн церкви від її крамаря. У нас немає підстав ідеалізувати ані одного, ані другого. Але зовсім уже негідно дивитися на фанатика-воїна очима тупого і ледачого крамаря. (Лев Троцький «Їхня мораль і наша»)

32-а Генеральна Конгрегація, яка була скликана в 1975 році Генеральним Настоятелем чину о. Педро Аррупе, узагальнила діяльність єзуїтів у формулі: «служити вірі і сприяти справедливості».
Особливо мені подобається фраза щодо основних напрямків діяльності Товариства Ісуса, Генерального Настоятеля отцяПетера-Ханса Кольвенбаха:
«Діяльність єзуїтів у різних країнах, у тому числі й третього світу, є дуже різноманітною. Засновник Товариства Ісуса Ігнатій Лойола не хотів, щоб єзуїт обмежувався якою-небудь однією працею. Він мусить бути готовий до будь-якої роботи, яка в конкретних умовах тієї або іншої країни є найнагальнішою, найнеобхіднішою для надання духовної допомоги. Саме тому десь діє університет, десь - радіо або телестанція, десь - духовна місія, а деінде - проект розвитку. При всій цій різноманітності постійно йдеться про цілісне виховання людини через відкриття їй Христового Євангелія в конкретній ситуації даної країни, населення й культури. Але це також означає, що єзуїти готові служити повсюди, у будь-якій точці світу - там, де є потреба у цьому духовному служінні».  – фактично « Будь-яке завдання в будь-якій точці світу  будь-якими засобами»



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Откуда приходят на эту запись за последний месяц   1 день 10 дней 30 дней

Нет данных

Показать смайлы
 

Комментариев: 19

Рекомендовал эту запись
спасибі
Рекомендував цей запис

Жесть:)

а то))
і тут Памплона відзначилася)) ну кармічне місто, йопта!
так само як і Монсегюр і Петра))
Рекомендував цей запис
данке
Рекомендовал эту запись

Интересно

спасибі
Рекомендовал эту запись

а в мене перстень срібний з IHS є)

ти крутий(c)))
Рекомендував цей запис

корисна інфа

дяк-с
омг, шо это тут?
нова спільнота по таємних товариствах та ордених чи ти про дизайн?))
Рекомендовал эту запись
ето поможет мне получить 5 по истории.
це добре))

 



Мітки

я у твіттері

клуб мандрівників



Календар
Август
ПнВтСрЧтПтСбВск
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
ОБОЗ.ua